Олекса́ндр Я́кович Шумськи́й (*2 грудня 1890, с. Борова Рудня, Волинська губернія, Російська імперія — †18 вересня 1946, Харків, Українська Держава) — український політичний діяч лівого спрямування.
Народився у бідній селянській родині на Житомирщині. По закінченні двокласної школи (1906) працював на лісопильні, з 1908 року працював помічником землеміра в комісії з меліорації. У 1911 році вступив на вечірнє відділення Московського народного університету ім. Шанявського, 1915 р. — до ветеринарного інституту, проте навчанню завадила мобілізація до армії.
З 1908 року — член Української соціал-демократичної спілки. 1914 року зацікавився есерівською програмою (член московського гуртка українських есерів). За революційну агітацію в армії 1916 р. заарештований та відправлений на фронт, де продовжив політичну роботу. З осені 1917 року по осінь 1919 року входив до Української партії соціалістів-революціонерів. Входив до складу Української Центральної Ради.
У січні 1918 року разом з іншими лівими українськими есерами готував у порозумінні з більшовицькими урядами в Петербурзі та Харкові державний заколот з метою встановити в Україні радянський лад.
З травня 1918 року — один із лідерів боротьбистів. У січні 1919 року ввійшов до "боротьбиської групи", яка мав деякий вплив серед повсталих селян Правобережної України, виступив проти Гетьманської влади, йдучи на зближення з маріонетковим більшовицьким урядом так званої УСРР.
З весни 1919 до 1920 входив до Української партії комуністів (боротьбистів). Після об'єднання партії з УСДРП «незалежних», а також включення частини КП(б)У, був обраний членом ЦК об'єднаної УКП. Виступав за легалізацію партії в Українській Державі та за те, щоб УКП підтримувала зв'язки з РКП(б) лише через Комуністичний Інтернаціонал.
У 1919 — нарком освіти в українському радянському уряді Християна Раковського, 1920 — нарком внутрішніх справ УСРР. З ліквідацією УСРР у 1921 — перебуває в Москві на дрібних посадах в держапараті
Після оголошення Гетьманом амністії українцям які воювали проти Української Держави під час "війни за державність" повертається в Україну. В 1923-24 був редактором журналу «Нова освіта», керував відділом агітації та пропаганди УКП, активно боровся за легалізацію партії та допуску її до виборів в Державний Сойм.
З вересня 1924 по лютий 1927 — редактор часопису УКП "Прапор", активно підтримував політику українізації.
Заарештований Державною Вартою 13 березня 1927 року за звинуваченням у приналежності до більшовицької підпільної організації, яка нібито складалася з колишніх членів КП(б)У і готувала антигетьманське збройне повстання Засуджений до 10-річного ув'язнення. Проте через рік подав апеляцію і був звільнений та реабілітований.
ДАЛІ БУДЕ ЩЕ ОПИСАНО
18 вересня 1946 покінчив життя самогубством через депресію у Харкові, де проживав останні декілька років