AndersonВиникла у мене одна ідея-альтернатива щодо щодо
Дмитра Вітовського. В реалі він загинув у авіакатастрофі,
у нашій альтернативі у нього є всі шанси залишитись живим! Трошки передісторії:
Цитата:
У перших днях січня Вітовський виніс на засідання Ради Державних Секретарів проект закону в справі здійснення соборності. Проти нього рішуче виступили декотрі секретарі. В такій ситуації, Вітовський заявив, що коли вони відкинуть його пропозицію, він звернеться з цією справою до війська, яке однозначно його підтримає. Відтак Секретаріат ухвалив закон про злуку, а за кілька днів відрядив делегацію, що 22 січня 1919 року взяла участь в проголошенні соборності України на Софіївському майдані в Києві. Сповнилась те, чого Вітовський прагнув ще з юних літ – того дня він заслужено брав участь в урочистостях біля собору Святої Софії.
Стараннями деяких державних секретарів, в кінці січня 1919 року УГА провело безуспішний військовий похід в Закарпаття. Приводом послужило прохання кількох селян тамтешніх сіл, що несли збитки від мадярів, які грабували їх і забирали в них худобу. Вітовський категорично виступив проти такої ідеї. Угорщина була єдиним союзником в боротьбі з поляками. Війна з мадярами відкрила ще один фронт.
Згадані та подібні їм непорозуміння в уряді ЗУНР призвели до того, що 13 лютого 1919 року Вітовський вимушений залишити посаду військового секретаря...
... У березні Державний Секретаріат відряджає полковника Вітовського до складу української делегації на світову конференцію в Парижі. Вітовський вирушає в дорогу просто з містечка Рожнятів, де тоді мешкала його сім’я.
...Галицькі делегати сподівалися, що з допомогою керівників Антанти їм вдасться припинити агресію Польщі. Але у Парижі, куди вони прибули 7 травня, їх чекало розчарування. Вже наступного дня на засіданні комісії генерала Боти Д. Вітовський у своїй заяві переконливо доповів, що його держава бажає миру й готова виконувати умови перемир’я, але польська сторона не підтримує її пропозицій. Він пояснив, чому вимоги місії Бартелемі були неприйнятними і повідомив, що всупереч вказівкам Антанти, армія Галлера залучена до операцій не проти більшовиків на
Галицькому фронті. Полковник твердо відстоював лінію демаркації з поляками станом на 20 березня приблизно по ріці Сян. Генерал Бота у багатьох позиціях погоджувався з галичанами. Але лідери Антанти були байдужими до української державності, вони робили ставку в боротьбі з більшовицькою Росією на Польщу і Добровольчу армію генерала Денікіна. Активність галицької делегації посилилася у травні 1919 p., коли сформована у Франції армія генерала Галлера прибула на Галицький фронт і розгорнула широкий наступ. 19 травня галичани вручили ноту протесту генералові Боту, який їх підтримав і обіцяв розглянути українське питання на комісії. 21 травня Д. Вітовський і М. Лозинський надіслали ультиматум уже голові Паризької мирної конференції: оскільки ЗУНР не отримує
підтримки Антанти, їх перебування у Парижі не має сенсу. Того ж дня делегацію запросили на засідання Верховної Ради за участю В. Вільсона, Ж. Клемансо, Д. Ллойд-Джорджа, під головуванням американського президента. Д. Вітовський і В. Панейко висловили рішучий протест у зв’язку з розгортанням польської агресії, підтвердивши свою позицію щодо соборності українських земель. Але цей демарш не вплинув на позицію Антанти. Тоді Д. Вітовський особисто звернувся до президента США, заявивши: “Український народ ніколи не змириться з польським поневоленням”. 27 травня галицька делегація здійснила ще один дипломатичний демарш. Але Париж проігнорував заходи українців. 25 червня 1919 р. Верховна Рада Паризької мирної конференції затвердила ганебне рішення про дозвіл Польщі окупувати Східну Галичину. Перекинута з Франції на галицький фронт 60-тисячна
армія генерала Галлера, спільно з військами Польщі, відтіснила Галицьку армію за Збруч. “Вітовський ходив, як з хреста знятий, – згадував М. Лозинський, – такі мав хвилі розпуки, що буде далі?” У кінці липня 1919 р. полковник не витримав і твердо вирішив повертатися на Україну до Кам’янця-Подільського, де розмістився уряд ЗУНР. [b]Дістати дозвіл виїхати через Румунію не вдалося. Зупинив вибір на літаку, яким переправлялися до УНР гроші, видруковані в Німеччині. [/b]7 липня вилетів до Берліна, а 4 серпня 1919 р. з ад’ютантом Юліаном Чучманом вилетів з Бреслау одним з кращих літаків німецького виробництва.
...Близько 9 години ранку 4 серпня 1919 року на кордоні з Німеччиною літак обстріляла польська прикордонна сторожа. Прогримів сильний вибух, літак загорівся і у вигляді вогняної кулі впав на німецький бік, залишаючи за собою довгу смугу чорного диму.
Отож, у нашій АІ позиції української делегації в Парижі дещо кращі, повної окупації Галичини не відбувається, тай ЗУНР (ЗоУД) залишають за Україною, так що на мою думку Вітовський залишиться в Парижі до кінця переговорів, або повернеться трохи пізніше! Також у світлі нашої АІ буде єдина делегація (УД+ЗоУД), тому можливо, що вітовський взагалі туди не поїде! Ще варіант, що він все таки поїде через Румунію. До того ж тоді вилітало два літаки до Кам"янця, літак Вітовського затримався на кілька годин через технічну несправність, інший долетів (
http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/downloads/204doc.Vitovskiy.pdf)