Мене завжди дивувало те, чому Чикаленко не став прем'єром замість Лизогуба... Принаймні із соціалістами він зміг би знайти спільну мову... Винниченко став відомим літератором не в останню чергу завдяки Чикаленку, а ТУП майбутня УПСФ взагалі ним очолювалася...
Варто наголосити, що досвід та обізнаність Чикаленка визнавали всі, з ким він співпрацював і хто знав його ще з часів дореволюційних. Тож не дивно, що напередодні й після гетьманського перевороту політичні діячі різної орієнтації — від УПСР до УХДП — зверталися до нього з пропозицією очолити Міністерство земельних справ, навіть погодили кандидатуру Євгена Харламповича з гетьманом.
Євген Чикаленко був авторитетним поміркованим національним діячем, а до того ж мав зв’язки, зокрема через зятя — Олександра Скорописа-Йолтуховського, з німецьким військовим командуванням, тож не дивно, що окупаційна влада запропонувала йому очолити уряд і навести лад в Україні. Але Євген Харлампович не наважився взяти «владу з рук німців», бо це означало б «стати проти всіх шарів громадянства і народу». «Я визнаю, що треба це зробити, але у мене для цього замало духу, не хватить сміливості… Я великоземельний власник і аграрну реформу буду робить (по думці всіх) в інтересах свого класу», — писав він. Крім того, Чикаленко не почувався здатним до публічної діяльності. Зрештою, він визначив свій вибір таким чином: «Як прадіди наші казали, «до булави треба праці й голови», а я свою голову не вважаю до того здатною і ненавиджу боротьбу, а люблю спокій, мир і тишу».
http://tyzhden.ua/History/154664