Білоруські військові формування в Україні. 1917–1920 рр.А. Боханович зумів відновити формування білоруського збройного загону в Одесі. 13 січня 1919 р. С. Некрашевич офіційно звернувся до командувача військ Антанти генерала А. Бартело з проектом утворення 40-тисячної білоруської армії [14].
За допомогою антантівського командування у Одесі вдалося організувати лише одну білоруську “дивізію”, що налічувала до 1000 осіб. У місті було утворено також Білоруський гусарський полк [15]. Однак після взяття Одеси “червоними” білоруські військові формування припинили існування і так і не потрапили до краю зі зброєю в руках.
Вирішальний 1920 рік
У листопаді 1919 р. уряд БНР уклав угоду з Директорією, за якою в Україні мало розпочатися утворення армії БНР. Планувалося, що армія буде добровільною, організацією білоруського війська повинен був керувати полк. Берозін за підтримки українського уряду [16]. Однак мілітарна ситуація в Україні не дозволила втілити ці плани. Невдовзі сама Україна була окупована, а її армія і уряд опинилися в еміграції у Польщі.
Не вдалося сформувати білоруську армію і в Польщі; лише в лютому 1920 р. було досягнуто домовленості щодо переходу з Естонії до Польщі загону Станіслава Булака-Балаховича. Незважаючи на те, що росіян у загоні було більше білорусів [17], він перейшов під зверхність БНР і присвятив боротьбі за незалежну Білорусь всю свою подальшу долю. Польське головне командування вирішило перекинути загін Булака-Балаховича спочатку до Бреста з метою доукомплектування, а потім використати у боях проти більшовиків на Поділлі, проте С. Булак-Балахович не погоджувався на це [18]. У Бресті загін Булака-Балаховича розмістили разом з українськими військовиками, що входили до складу 6-ї Січової дивізії Армії УНР. Враховуючи те, що серед “балаховців” було близько 23 % українців, українське командування їх переманювало до себе; у планах було об’єднання українських та білоруських частин, однак до цього так і не дійшло. В результаті близько 200 осіб з загону С. Булака-Балаховича перейшли до Армії УНР, яка разом з поляками готувалася до нової кампанії проти Червоної армії [19]. Врешті, навесні 1920 р., коли Ю. Пілсудський з командуванням Війська Польського підготували план нової кампанії проти Червоної армії, вони використали і “балаховців”.
У квітні Польща підписала договір з УНР і розпочала великий наступ на “червоні” позиції в Україні. Тому 9 червня 1920 р. загін Булака-Балаховича, який нараховував до 1 тис. осіб, був відправлений на фронт в околиці Києва, до складу військ польської 3-ї армії генерала Е. Ридза-Смігли. У бойових діях йому допомагали українські отамани Струк та Терещенко [20]. На території України (в районі Ковеля, Влодами та Володимира-Волинського) до загону почали вербувати місцеве населення, яке склало чималий відсоток т.зв. Селянської бригади у загоні Булака-Балаховича [21]. Вже 10 червня розпочався відступ частин 3-ї армії, спричинений проривом польських позицій в Україні 1-ю кінною армією Будьонного. Пізніше загін Булака-Балаховича бився під Малином і Овручем, обороняв лінію Стири на Поліссі та Камінь-Каширський, разом з групою генерала М. Омеляновича-Павленка боронив південну ділянку польсько-більшовицького фронту, а 7 серпня перейшов Буг. У той час його загін налічував не більше 700 осіб [22]. У вересні 1920 р. в ході контрнаступу солдати Булака-Балаховича разом з поляками форсували Буг і наступали в напрямку Холм–Ковель [23]; пізніше загін був скерований на північ, до Білорусі, він взяв участь у визволенні Пінська.
У жовтні 1920 р. в Ризі було підписано прелімінарний договір, за яким Білорусь, подібно до України, була поділена між поляками та більшовиками. Угода також зобов’язувала польську сторону роззброїти антирадянські збройні формування на своїй території, тому С. Булаку-Балаховичу радили залишити польську територію або вести боротьбу самостійно, без польської допомоги. Так він і зробив, перейшовши з підвладними частинами 25 жовтня радянсько-польську демаркаційну лінію, зайнявши Мозир і оголосивши про відродження БНР. Під час цього рейду Селянська бригада отамана Іскри тимчасово (14–17 вересня) займала Овруч [24]. Проте під натиском переважаючих сил Червоної армії армія Булака-Балаховича все-таки знову відступила на контрольовану поляками територію. Виконуючи умови Ризького мирного договору від 18 березня 1921 р., поляки врешті роззброїли загін С. Булака-Балаховича, а сам генерал оселився у Варшаві.
http://www.ucrainarma.org/ww_i_and_interwar/biloruski-vijskovi-formuvannia-v-ukrajini-1917-1920.html